Напередодні 19 грудня до дітей України має завітати Святий Миколай і покласти під подушки або в чобітки миколайчики — приємні подарунки від доброго святого за гарну поведінку протягом року. Цей день вважається народним святом, немає на українській землі жодної хати, де не було б на стіні образа святителя Миколая, немає душі, що не горнеться до цього великого святого. З-поміж великих святих угодників Божих святитель Миколай Чудотворець користується особливою любов'ю нашого народу. Чудотворця знають і шанують Схід і Захід, усі християни і навіть магометани.
Святий Миколай народився близько 280 р. в місті Патарі, в Малій Азії. Його батьки, Феофан і Нонна, старанно і з любов'ю виховали свого одинака. У молодості, приборкавши людські пристрасті, віддався він священицькій службі, згодом став ігуменом. Після смерті батька, розділив все своє майно серед убогих.
Кажуть, що Святий Миколай палкою молитвою мав змогу втихомирити збурене море, зцілювати калік, сліпих, недужих.
У любові до Бога і ближніх проходило усе його життя. Помер Святий Миколай 6 грудня 342 року зі словами «У руки твої, о Боже, передаю дух свій». Святе тіло з честю поховали в соборній мирлікійській церкві, від якого йшли пахощі й цілюще миро.
На нашу землю культ св. Миколая приходить водночас із християнською вірою. У другій половині XI ст. була збудована в Києві церква святого Миколая на могилі Аскольда. Також у Києві князь Ізяслав Святославович у 1073 році засновує жіночий монастир під покровом св. Миколая. До найстаріших церков св. Миколая належить і Миколаївська церква у Львові. Був дуже шановним св. Миколай серед Війська Запорозького. Козаками було збудовано понад 60 церков, значна частина яких з іменем св. Миколи.
На останній місяць року в Україні припадає найбільше свят. З цього приводу кажуть: «У грудні що не день, то празник». 17 грудня — Варвари, вважається жіночим святом, 18 грудня — Сави, чоловічим, 19 грудня — Миколи, покровителя усіх бідних та знедолених, захисника дітей. Усі три свята звалися в народі миколаївськими святками.
В усьому світі відомий знаменитий Санта Клаус, що ощедрює дітвору багатими передноворічними дарунками. У нас цю роль виконує Дід Мороз. Але не всі знають, що в Україні був свій національний патрон дитячих розваг, котрий і дотепер живе на Галичині. Його прообразом є святий Миколай. Вручаючи іменні гостинці, святий Миколай згадував усе те добре, що зробив протягом року малюк. Діти свято вірили в існування доброго захисника і намагалися не гнівити «діда Миколая, який знає про все». Це був вельми дійовий виховний момент.
Святого Миколу вшановують два рази на рік: 22 травня і 19 грудня.
З ім'ям святого Чудотворця пов'язано чимало влучних прислів'їв та приказок:
«До першого Миколи не буває холодно ніколи, а до другого Миколи не буває тепла ніколи»
«Після Миколи пшениця вкриє поле»
«Варвара постелить, Сава погладить, а Микола стукне»
«Варвара показує дорогу, Сава мости мосте, а Микола пригвозде».
Відома народна прикмета: «Скільки на Миколая випаде снігу, стільки влітку трави буде».
У день Святого Миколая люди не забували завбачити погоду: як впаде великий іній, то буде гарний врожай хліба, якщо мороз, то також на добрі хліба й городину. Тому казали: «Хвали зиму після Миколи!»
На честь святого Миколая створено чимало пісень, але найпопулярнішою залишається така пісня:

А хто, хто Миколая любить,
А хто, хто Миколаю служить,
Тому, святий Миколай,
На всякий час помагай.
Миколай!

А хто, хто спішить в Твої двори,
Сего Ти на землі і морі
Все хорониш від напасти,
Не даєш му в гріхи впасти.
Миколай!

А хто, хто к нему прибігає,
На поміч Його призиває,
Той все з гори вийде ціло,
Охоронить душу, тіло.
Миколай!

Омофор Твій нам оборона
І одна від бід охорона.
Не дай же марно пропасти,
Ворогам у руки впасти.
Миколай!

Миколає, молися за нами,
Благаєм Тебе зі слезами, —
Ми Тя будем вихваляти,
Ім'я Твоє величати.
Миколай!

Українські поети на честь Святого Миколая пишуть вірші. Ось один із них — вірш Івана Семененка «Сидить Святий Миколай»:

Поміж кудлатими хмарами
Сидить святий Миколай
На троні золотому,
На дітей споглядає,
Ще й пальцем показує
На заячі вуха,
І на ведмежі барлоги,
І на сорочі хатинки
На березах білих.
Там ще й досі
Дуже стара сорока
Варить своїм сороченятам
Кашу та борщик
В червоному горщику.