Карло Коллоді (1826-1890) — відомий італійський письменник, автор повісті-казки «Пригоди Піноккіо», в якій зображено веселі, а також і прикрі, зате повчальні пригоди дерев'яного хлопчика, який живе на світі понад сто тридцять років.
Народився письменник 24 листопада 1826 року у місті Флоренції, в сім'ї Лоренціні. Із юних літ Карло Лоренціні брав участь у національно-визвольній боротьбі — добровольцем бився проти австрійських окупантів.
Вигадавши собі ім'я-псевдонім Коллоді (за назвою села, звідки походила його мати), він підписував ним свої нариси, а згодом — комічні сценки й оповідання. 1877 року Карло Коллоді почав писати твори для дітей і опублікував повість «Джаннеттіно». Він мав веселий талант насмішника і літературного забіяки. Як він сам розповідав, у дитинстві Карло був відчайдушним зірвиголовою. Тому мрії безсмертного Піноккіо їсти, пити, спати, насолоджуватися і з ранку до вечора байдикувати, очевидно, були знайомі йому. Він був репортером і редактором, видавав журнали, упорядковував Тлумачний словник італійської мови, писав романи, комедії. З 1875 року Коллоді став дитячим письменником, здійснивши переклади казок Ш. Перро.
У 1833 році у Флоренції було оголошено конкурс на кращу книжку для дітей, яка спонукала б юне покоління провадити добропорядне життя. Його переможцем став директор початкової школи Паллавічіні з книжкою «Джаннетто», головний герой якої скидався швидше не на живого хлопчика, а на уособлення усіх можливих чеснот. По тому Карло Коллоді вирішив написати свою книгу, де юний герой Джаннеттіно схожий на справжнього хлопчика, який любить і смачно попоїсти, і трохи полінуватися, і повеселитися. Та й дерев'яне серце довгоносого непосидючки, брехуна, задаваки й озорника виявилося набагато людянішим, ніж у багатьох правильних героїв інших книг.
1881 року римський часопис «Газета для дітей» почав друкувати повість-казку Карло Коллоді про хлопчика-ляльку на ім'я Піноккіо «Історія одного буратіно». Письменник хотів закінчити свій твір епізодом повішення Піноккіо. Проте діти так полюбили жвавого шалапута, що були проти його страти.
У 1883 році повість-казка вийшла у світ окремою книжкою «Пригоди Піноккіо. Історія дерев'яного хлопчика». Книга органічно поєднує в собі казковість, фантазію і реальне життя.
Понад сто років тому в Італії один бідак надумав змайструвати дерев'яну ляльку, яка вміла б танцювати, декламувати і перекидатися через голову. Той майстер узяв дерев'яний цурупалок, вирізьбив обличчя, очі. Як же він здивувався, коли ті очі раптом закліпали. Та й вирізьблений ніс несподівано почав рости. І ріс так швидко, що за кілька хвилин зробився довжелезним носюрою.
Італійською мовою театральна лялька вимовляється «буратіно». Свою ляльку старий Джеппетто змайстрував із соснового цурупалка, через те й назвав її Піноккіо, оскільки італійською мовою сосна перекладається «піно».
Хоча персонаж повісті Піноккіо й задуманий як казковий хлопчик-лялька-маріонетка, він, однак, живе серед людей, ходить до школи зі своїми однолітками, а фея мешкає у звичайному будиночку. Й убогі бідняцькі хатини, корчма, берег моря і рибалка, й жителі Країни дурнів такі ж реальні, як і в повсякденному житті.
Різноманітні пригоди у творі Карла Коллоді не випадкові, а підпорядковані одній меті: нетямущий, самовпевнений, легковажний і неслухняний Піноккіо повинен пройти через численні життєві випробування, аби стати справжнім живим хлопчиком. Через негарну рису, яка заважає людині дотримувати слова, тобто через легковажність, Піноккіо потрапляє в скрутні ситуації. Усі повчання тата Джеппетто, Цвіркуна-балакуна, чарівної Феї не впливають на Піноккіо доти, доки він на собі не переконується в їхній слушності. Письменник закликає не кидати на вітер даного комусь слова, не піддаватися на вмовляння вчинити щось негарне, а йти по життю лише праведною стежкою, щоб не виростали, як у Піноккіо, віслячі вуха, довжелезні носюри. Тільки старанно навчаючись, працюючи, допомагаючи іншим, Піноккіо врешті-решт набув справжньої людяності й позбувся свого незугарного носа. Карло Коллоді написав книгу, яка не врятує від синців, помилок і образ, зате навчить весело долати перепони і, не задумуючись, відповідати добром на добро.
Автор книги «Пригоди Піноккіо. Історія однієї маріонетки» був щасливий від того, що його герой, змайстрований із поліна, мав успіх, пройшовши шлях від бажання мати власну бібліотеку, де на полицях стоятимуть лише зацукровані фрукти, торти, пряники, мигдалеві пироги й вершкові вафлі, до реалізованої мрії стати справжнім хлопчиком, а не дерев'яною лялькою-маріонеткою, котру кожне недобре створіння намагається смикнути за ниточку.
Лінощі — хвороба, яку потрібно лікувати з дитинства, бо написано в книзі мудрості, що усі ліниві діти, які відвернулися від книжок і учителів та провадять свої дні лише в іграх і розвагах, раніше чи пізніше повинні стати віслюками, всі без винятку.
Ще до появи на світ, будучи поліном, Піноккіо приніс багато неприємностей тим, хто прагнув мати з ним справу. Він настільки налякав майстра Антоніо, що червоний кінчик його носа став темно-синім, а обличчя перекосило. Потім він посварив Антоніо з його другом Джеппетто. Далі ще гірше. Джеппетто ще не встиг вирізати з поліна голову, а Піноккіо вже почав насміхатися й показувати язика. Ледве закінчивши робити ніжки Піноккіо, Джеппетто одразу отримав стусана по носі, а дерев'яний бешкетник вискочив на вулицю й утік від свого творця, стрибаючи прудкіше від зайця.
Добра фея пообіцяла Піноккіо, що він стане людиною, якщо буде слухняним. Стати людиною можна, лише старанно навчаючись і говорячи правду, в усьому дотримуватися пристойної поведінки.
У Піноккіо безліч недоліків, але серце він має добре. І тому Піноккіо перетворився на розумного, гарного хлопчика з каштановим волоссям і блакитними очима, з веселим, радісним обличчям.
Найдивовижніше, що з цією книгою пов'язане одне реальне, найсправжнісіньке диво. Того січня 1883 року, коли казку було надруковано в Італії, за багато тисяч верст від сонячної Флоренції, у засніженій Росії народився той, хто через багато років по-новому розповів історію про Буратіно.
У 1936 році російський письменник Олексій Толстой додав декілька побутових сцен до «Пригод Піноккіо», увів мотив золотого ключика, змінив образ Феї і видав твір «Золотий ключик, або Пригоди Буратіно».
В італійському місті Коллоді, батьківщині матері письменника, стоїть пам'ятник Піноккіо — один з небагатьох на світі пам'ятників літературним героям.
Гроші на пам'ятник Дерев'яному Чоловічку пожертвували 9 млн. людей. Недаремно італійці жартують, що Піноккіо невідомий лише в тих країнах, де немає дітей. Лялька стала засновницею цілої «піноккіади», а текст казки вивчають мудрі учені.