Іван Іванович Шишкін народився 13(25) січня 1832 року в провінційному містечку Єлабуга В'ятської губернії в Росії. Це північ країни, з неймовірно красивою природою, величними та могутніми лісами, безкрайніми полями, ріками. Саме краса рідної природи спонукала молодого Шишкіна до малювання.
Батько його, Іван Васильович Шишкін, небагатий купець, був великим ревнителем старовини. У 1844 році він віддав сина в казанську гімназію, там майбутній художник незабаром знайшов товаришів, з якими «міг малювати й міркувати» про мистецтво. Однак уклад гімназії, за словами самого Шишкіна, перешкоджав його прагненням і схильностям, і після літніх канікул 1848 року він не повернувся до навчання. Пізніше, у 1852 році вступив до Московського училища живопису, скульптури і зодчества і одержує гарну підготовку під керівництвом А.Н. Мокрицького. Закінчивши навчання у цьому закладі, з 1857 року продовжував освіту в Петербурзькій Академії Мистецтв, де числився учнем професора С.М. Воробйова. Уже в перший рік перебування в академії йому були присуджені дві малі срібні медалі за класний малюнок і за вид в околицях Санкт-Петербурга.
У 1858 році він отримав велику срібну медаль за вид на Валаамі, в 1859 році — малу золоту медаль за пейзаж з околиць Санкт-Петербурга і, нарешті, в 1860 році — велику золоту медаль за два види місцевості Кукко, на Валаамі і право на закордонне відрядження. Однак він не поспішає за кордон і навесні 1861 року відправляється в Єлабугу, де багато пише на природі.
За кордон Шишкін їде в 1862 році. Берлін і Дрезден не справили на нього особливого враження: позначалася й туга за батьківщиною. У 1863 році в Цюріху Шишкін відвідує майстерню живописця й гравера Р. Коллера, де знайомиться із технікою офорта.
Гірські пейзажі Швейцарії залишили художника байдужим; незабаром разом із вихованцями академії Л.Л. Каменевим і Є.Е. Дюкером Шишкін починає працювати в Тевтобургському лісі біля Дюссельдорфа. Виконані пером малюнки привернули увагу численних цінителів мистецтва.

Вид на околицях Дюссельдорфа, 1864-1865 рр.

У 1865 році Іван Іванович повертається в Росію й за картину «Вид на околицях Дюссельдорфа» (1865, Державний Російський музей) одержує звання академіка. Шишкін швидко входить до кола інтересів вітчизняного художнього життя, буває на четвергах Артілі художників.
Твори Шишкіна «Рубання лісу» (1867, Державний Російський музей), «При заході» (1869, Державний Російський музей), «Полудень на околицях Москви» (1869, Державний Російський музей), де розкриваються особливості національного пейзажу, відповідали напрямку, який розвивався згодом Товариством пересувних художніх виставок. Разом з І.М. Крамським, В.Г. Перовим, Г.Г. Мясоєдовим, А.К. Саврасовим, Н.Н. Ге й іншими в 1870 році Шишкін стає членом-засновником Товариства. Іван Миколайович Крамськой високо цінував мистецтво художника, аж до того, що надавав свою майстерню для роботи над конкурсною картиною «Щогловий ліс у В'ятській губернії» (1872, ця картина за назвою «Сосновий бор» перебуває в Державній Третьяковській галереї, Москва).
На Другу виставку передвижників художник представив картину «Лісова глухомань» (1872, Державний Російський музей), за яку в 1873 році одержав звання професора Петербурзької Академії мистецтв. Лісова темна хаща викликає у глядача деякий трепет, немов він опиняється насправді один у цьому моторошнуватому для людини місці. І як справжній ліс, цей пейзаж відкривається глядачу не відразу. Повний деталей, він розрахований на довге розглядання: раптом зненацька помічаєш лисицю й качку. Десь у глибині картини, серед хирлявих дерев видний слабкий сонячний просвіт, таке враження, що можна відчути вогкість повітря, вологість мохів і труску, перейнятися цією атмосферою. За ілюзорну виписаність деталей Шишкіна часто дорікали. Багато художників знаходили роботи Івана Шишкіна не живописними, називали його картини розфарбованим малюнком. Проте картини майстра, при всій їхній деталізації, завжди дають цілісний образ.

Лісова глухомань, 1872 р.

Повна роздолля, сонця, світла, повітря відома картина «Жито» (1878, Державна Третьяковська галерея). Вона немов синтезує риси характеру російської природи, те рідне, значне, що бачив у ній Шишкін: «Роздолля. Простір. Угіддя, жито. Божа благодать. Російське багатство...».

Жито, 1878 р.

Серед усіх творів художника найбільш популярна картина «Ранок у сосновому лісі» (1889, Державна Третьяковська галерея). Цю картину І.І. Шишкін написав у співавторстві з художником-передвижником Костянтином Аполлоновичем Савицьким. Головна ідея належала Шишкіну, передати ранок у сосновому лісі, а от Савицький запропонував ввести цікавий елемент, домалювати чотирьох ведмежат, які придали картині казковість. Є інша версія, що поштовхом до появи цього полотна послужив пейзаж «Туман в сосновому лісі» (1888), написаний, ймовірно, як і «Бурелом», під враженням від поїздки у вологодські ліси. «Туман в сосновому лісі», що мав успіх на пересувній виставці в Москві (нині у приватній колекції) міг викликати у Шишкіна і Савицького бажання написати полотно, що повторює мотив прославленої картини, але з включенням жанрової сцени. У цій картині добре передано життя лісу.

Ранок у сосновому лісі, 1889 р.

Дощ у дубовому лісі, 1891 р.

Згодом картину придбав для своєї колекції П. М. Третьяков та вирішив затвердити за цією картиною тільки авторство Шишкіна. Адже в ній «починаючи від задуму і кінчаючи виконанням, все говорить про манеру живопису, про творчий метод, властиві саме Шишкіну».
Поряд із мальовничими роботами особливе місце у творчості Шишкіна належить графіці. Художник майстерно володів мистецтвом малюнка й гравюри. Його малюнок перетерпів таку ж еволюцію, як і живопис. Малюнки 80-х років, які художник виконав вугіллям і крейдою, набагато мальовничі, ніж малюнки пером, які відносяться до 60-х років. У 1891 році в Академії було виставлено більше шестисот етюдів і гравюр Шишкіна. Виставка давала уявлення про величезну працю художника, який глибоко відчував і намагався передати красу й богатирську силу російської природи. У 1894 році вийшов альбом «60 офортів І.І. Шишкіна. 1870-1892».
Творча діяльність художника була завершена величною композицією «Корабельний гай» (1898, Державний Російський музей), у якій досвід і майстерність виразили незабутні враження дитинства. На полотні, написаному незадовго до смерті, зображений корабельний гай біля Єлабуги. У картині — те знайоме сполучення великого й малого, могутнього й тендітного, що так зірко бачив художник у природі рідного краю, що знав, любив і так щиро оспівував своїм пензлем.

Корабельний гай, 1898 р.

Серед російських пейзажистів Шишкіну, безперечно, належить місце самого сильного художника. У всіх своїх творах він є дивним знавцем рослинних форм. Щоб він не відображав у своїх полотнах, берези, дуби, сосни, ялини, все, що знаходиться під деревами, каміння, трава, вода, все настільки реалістично зображено, що з'являється відчуття наче ми знаходимося у цьому лісі, відчуваємо його життя.
Картини та малюнки його настільки численні, що посилання навіть на найважливіші з них зайняло б занадто багато місця; особливо багато розійшлося їх між любителями мистецтва після влаштованої в 1891 році ретроспективної виставки робіт художника за сорок років його діяльності та розпродажі після його смерті того, що залишилося в його майстерні. Досить буде згадати про твори, що знаходяться в публічних колекціях. Усього багатшими ними московська Третьяковська галерея. У ній є картини: «Рубка лісу», «Полудень в околиці Москви», «Сосновий ліс», «Горілий ліс», «Жито», «Дебрі», «Пасіка», «Смерековий ліс» та «Ранок у сосновому лісі» і, крім того, сімнадцять майстерень малюнків. Російський музей володіє картинами: «Корабельна гай», «Полянка з соснами», «Лісова глушина» і «Поляна», п'ятьма етюдами і двома малюнками. У Московський публічний музей надійшли, за заповітом К. Солдатенкова, картина «Вид на околицях Москви» і один малюнок.
Особисте життя
І.І. Шишкін був людиною гостинною, чудовим співрозмовником з почуттям гумору. Художник володів садибою в селі Вира (нині — Гатчинський район Ленінградської області). В його будинку завжди було повно гостей, в якому лунав сміх та музика, велись цікаві розмови, зароджувалися нові творчі ідеї. Але на жаль особисте життя не завжди було щасливим. Двічі він женився по любові, і двічі смерть унесла коханих жінок. У нього вмирали сини. Але ніколи художник не дозволяв собі переносити власний важкий стан, спричинений неймовірним людським горем, на природу, на свої полотна. Перша дружина Євгенія Олександрівна Шишкіна (Васильєва) сестра Федора Олександровича Васильєва (померла в 1874). У цьому шлюбі у Шишкіна було троє дітей: сини Володимир (1871-1873) і Костянтин (1873-1875), дочка Лідія (1869). Друга дружина Ольга Антонівна Лагода-Шишкіна (1850-1881) — художниця-пейзажистка, учениця Шишкіна в Академії. У цьому шлюбі народилася дочка Ксенія.
8 березня 1898 року художника не стало. Помер він сидячи за мольбертом з пензлем у руці, розпочавши нову картину, яку так і не побачив світ. Смерть його була миттєвою, як він сам собі й бажав.