За церковними переказами, 13 січня — день преподобної Меланії (ІV-V століття). Вона народилася в християнській родині, дуже багатій і шанованій. Коли їй виповнилося 14 років, її видали заміж за парубка Апініана. Він теж походив із знатної родини. Увесь свій статок ця молода родина використовувала для того, щоб допомагати тим, хто того потребує. Після багатьох років богоугодних діянь Меланія оселилася на горі Єлеонській, а згодом там було засновано монастир. Все своє життя вона дбала про хворих, самотніх людей, а померла 13 січня.
На Меланію українці грають у «Меланку», щоб провести новий рік якомога веселіше. У селах ці традиції збереглися, а от у містах не всі люди мають уявлення про них.
Отже, з гурту молоді вибирається хлопець, який найкраще уміє жартувати. Він переодягається і стає «Меланкою». Інші теж переодягаються: хто циганом, хто ведмедем, хто журавлем, хто чортом.
Хлопці не до кожної хати заходять, а тільки до тих домів, у яких є надія зустріти дівчат. Дозвіл пощедрувати слід випрошувати тільки в пісенній формі:

Господинечко, господарочку,
Пусти в дім Меланочку,
Меланочка чисто ходить —
Нічого в домі не пошкодить.
Добрий вечір!

Господар запрошує до хати, уся родина збирається подивитися на ряджених. Незважаючи на попередню «рекламу», «Меланка» ходить по хаті й робить шкоду — може сміття розкидати або посуд поперевертати. Господині знають цей звичай, тому уважно слідкують, щоб «Меланка» поводилася гарно, нічого не чіпала.
Тим часом хлопці щедрують, висміюючи поганих господинь:

А Меланка — неробоча,
Її сорочка парубоча,
Як люди ідуть на жнива,
То Меланка — на пива!

Дівчата сміються й хвалять пісню і танці. Кожен із ряджених показує свої здібності: щосили витанцьовує. Коли нарешті щедрівки скінчено, усі сідають до святкового столу.
Ось так колись щедрували та подекуди й зараз щедрують.

Ой, на річці, на Йордані,
Добрий вечір на Мелані,
Добрий вечір, щедрий вечір,
Людям добрим на сей вечір!