«Я ХОЧУ БУТИ ПІСНЕЮ!..»
Ніна Матвієнко, 16.01.1986 р.

Приймала участь у телевиставах: «Маруся Чурай», «Катерина Білокур», «Розлилися води на чотири броди» та інші; радіовиставах «Сватання на Гончарівці», «Князь Святослав», «Лісова пісня» та інші.
Знімалась у фільмах: «Кларнети ніжності», «Політ стріли», «Цвіт папороті», «Ой глибокий колодязь», «Тризна», «Хор народний», «Дівочі мрії», «Рощі мої рощі», «Весняні варіації», «Ти моя пісня», «Солом'яні дзвони», «Пропала грамота», «Обвинувачується весілля», «Золоте весілля».

Ніну Матвієнко називають берегинею, княгинею, золотим голосом України. Її виступи — обов'язкова частина офіційних святкових концертів, а пісні у виконанні знаменитої співачки вже давно стали символом України.
Ніну Матвієнко народ визнав як свою, близьку до душі й серця співачку. Вона народна не за званням, які при ній уже давно. Народна — за свій талант від природи. Її незвичайно мелодійний голос впізнають з-поміж тисяч інших.
Природа подарувала співачці не тільки талант, чарівну вроду, а й багатий внутрішній духовний світ. Правильні лагідні риси обличчя, мила сердечна усмішка, струнка легка постать роблять її завжди молодою. Тільки внутрішнє осяяння здатне долати час, який завжди попереду нас, і тільки небагатьом щастить його наздогнати. Ніна Митрофанівна Матвієнко його вже випередила, здобувши любов і визнання свого народу. Її пісні на золотих дисках уже не забудуться, вони житимуть і в майбутньому.
Співачка народилася 10 жовтня 1947 року в селі Неділище Емильчинського району Житомирської області. Дітей у сім'ї було одинадцятеро. Батько, Митрофан Ількович, у роки війни партизанив. Мати, Антоніна Ільківна, була жінкою доброю, знала багато пісень, яким навчила маленьку Ніну.
Із шостого класу Ніна з сестрами Валентиною та Поліною навчалася в Полтавській школі-інтернаті Малинського району. Після закінчення працювала на заводі кранівником, та її не залишали мрії про мистецтво. І ось, щасливий поворот долі, в 1966 році вона вступає до студії при Державному українському хорі ім. Г. Верьовки і на неї одразу ж звертають увагу. Першим педагогом була Юлія Володимирівна Короткевич, яка уважно з нею працювала, робила клавіри до виконуваних Ніною пісень. Далі, директор студії Я. Міщенко повів її на українське радіо, де диригент Г. Куляба здійснив з нею перші записи. У 1967 році розпочалися гастрольні поїздки з народним хором за кордон — у Канаду, Південну Америку, Францію.
У 1969 році Ніна Матвієнко вступила на філологічний факультет Київського університету ім. Т. Г. Шев­ченка, який закінчила заочно. Вибір учбового закладу був невипадковим. Співачка стала писати новели, які друкувалися в журналах «Україна», «Колокол», «Женский мир».
Згодом світ побачив книгу «Ніна Матвієнко». Перша частина видання відобразила долю «українського солов'я» в особистих листах, щоденниках, гастрольних замітках. Книга ілюстрована фотографіями із сімейного архіву та шедеврами народного живопису Музею знаменитого народного майстра, скульптора, добре знаного шанувальника й збирача культурних цінностей Івана Макаровича Гончара.
Вершинним літературним надбанням співачки стала її друга біографічна книга «Ой виорю нивку широкую», яка вийшла в 2003 році у видавництві Українського центру народної культури «Музей Івана Гончара». У книзі подано пісенно-музичний матеріал із власного репертуару (понад 250 народних пісень і творів українських композиторів — колядки і щедрівки, веснянки, пісні до Зелених свят, купальські та петрівчані, жниварські і обжинкові, весільні, колискові, поховальні, жартівливі і танцювальні, псальми, історичні та станові пісні, пісні про кохання, родинне життя).
У 2004 році вийшла книга спогадів Ніни Матвієнко «Уже так не буде, як є». Зовсім недавно співачка записала вступне слово до аудіокниги Блаженнішого Любомира «Дорога до ближнього» (2010 р.).
З Петром Гончаром, сином Івана Гончара, Ніна Матвієнко познайомилася на святкуванні Нового року, який згодом став її чоловіком. У них народилося троє дітей. Два сини Іван та Андрій пішли по стопам батька і вчилися в художньому інституті, один на живописному факультеті, другий на іконописному. Дочка Тоня навчалася у школі ім. Лисенка, природа наділила її маминим голосом.
Наступним творчим доробком співачки стала організація тріо «Золоті ключі», до якого увійшли Валентина Ковальська з Рівненщини та Марія Миколайчук з Буковини (вдова І. Миколайчука). «Хрещеним батьком» тріо став Анатолій Авдієвський. Скільки безмежно тужливих, іскрометних пісень відкрили вони слухачам. Наприклад, «Ой не жалко мені», «Ой виорю нивку широкую», «Ой попід гай зелененький» або «Коло річки, коло броду», «Ішло дівча лучками».
Багатогранний талант співачки й акторки проявився і в головній ролі у фольк-опері «Золотий камінь посіємо» Ганни Гаврилець (на лібрето Софії Майданської), що була поставлена в 1998 р. на сцені палацу «Україна». Ніна Матвієнко є тут стрижнем, на якому тримається сюжет: показ минулого від сивої давнини до сучасності через пісню. Головна героїня опери — українська жінка, закохана в землю, життєлюбна, з уразливою до людських переживань і радості душею, з високим почуттям обов'язку до Вітчизни.
У 1995 році Матвієнко зіграла 16 вистав з американським театром La Mama E.T.C. (Нью-Йорк, США).
Ніна Митрофанівна активний громадський діяч. Вона — викладач вокалу в Національному університеті культури і мистецтв. Прагне створити свою школу вокалу, віднаходити унікальні голоси. Крім того, Ніна Матвієнко — солістка при симфонічному оркестрі «Камерата» з широким репертуаром класики і сучасної музики. Певний час вона виступала в програмі «Християнський календар» на телебаченні. Очолювала журі Міжнародного конкурсу українського романсу імені Квітки Цисік, що проходив 1-3 квітня 2011 року у Львівській філармонії.
Ніну Матвієнко знають у європейських країнах, Америці, Канаді, Австраліїї, де вона виступала з концертами. Українська пісня у виконанні співачки полонила слухачів усього світу.
Репертуар співачки багатогранний, але перевагу вона надає українським народним пісням: обрядовим, побутовим, ліричним. Є також твори сучасних українських та російських композиторів — Є. Станюковича, Л. Дичко, І.Поклада, О. Ківі, І. Кириліної, В. Шумейко, В. Смоги, М. Скорика, О. Білаша, К. Меладзе та інші. Пісня К. Меладзе «Квітка-душа» одна з найулюбленіших пісень сучасної молоді. Майже на кожному концерті пісня І. Поклада та Ю.Рибчинського «Ой летіли дикі гуси» виконується на прохання слухачів. Неочікуваним є виступ з сучасними колективами «Танок на майдані Конго» та «Океан Ельзи».
Хоч би що виконувала Ніна Матвієнко — чи то народні пісні, так, як їх співають по селах і, насамперед, у її рідному поліському краї, чи ті ж у багатоголосому гурті, чи твори професійних композиторів, — у її співі завжди відчутний голос серця, що відлунює в душі слухача.